Відчуваю себе пустою. Дивлась сторінки вконтакті. Інші життя. Я до цього вважала, що контакт це тупо. Я підігналась під планку.
Дивлюсь фільми. Вже занадто. Це хандра, буває інколи. Але, хто я є? Навіщо я живу? Слідувати за потоком? Бути пасивно-пристосовницькою? А як ж ні? Ти або слідуєш системі або ти ніщо. Хоча я і так ніщо. Звичацно, для себе я центр всесвіту. Для інших ні.
Подивилась Wanted. Сподобався фільм за те, щобуло приведено те, як із забитого хлопця робили вбивцю з надприродними моживостями. Завжди захоплює думка про те, що є в тебе щось незвичайне. Що при якихось певних обставинах ти міг би стати володарем світу і таке інше. Стати екстраординарним. Чому б ні? І чому тоді я збираюсь дивитись п'ятий фільм підряд?
Ти все ж пасивно-пристосовницька. Може, пора змінити відношення? Але як?
Іду завтра до Завадської, буду грати з нею в гру. Зранку зроблю зарядку. Почитаю книжку, яка мені не подобається. Піду на побачення з хлопцем, до якого я завжди була байдужа. Хоча, звичайно, я буду мила з ним, буду вести себе як можна невимушеніше. Не беручи до уваги те, що цей гандон знайшов сьогодні заняття цікавіше, ніж я. Може я тоді все зіпсувала? Було б неприємно, однак що буде, то буде. І знову пасивно-пристосовницька поведінка.
~Что хорошо в конце дня, то что завтра все начнется с начала~
Поняття щастя є суб'єктивним. Це сказала подруга. Треба дібратись до цього поняття. Зараз посижу трохи і дійду до стабільності. Бо будь-хто може стогнати, що life sucks. Не кожен зможе зціпити зуби і щось покращити. Зовсім трохи. І я знаю, що нічого не зміниться. Але інколи такі непотрібні нікому роздуми можуть стати колись корисними. Не факт, але все ж.
Моє життя доволі непогане. Не вистачає особистісної сфери. Але вже якось вона та й буде.
Хотілось би поїхати до Саші в Одесу. Добре, якщо вийде. Я надіюсь. Має бути офігенно.
Написала - стало легше.
Комментариев нет:
Отправить комментарий